Прикордонне село Наумівка Корюківської громади розташоване за 30 кілометрів від кордону. Попри те, що чути вибухи, люди тут продовжують жити. Навіть мають мрію — відродити культуру села.
У Наумівці діє Будинок народних традицій і дозвілля, який зберігає кілька епох. Співробітники закладу говорять, що цінність створеного музею не лише в експонатах, а й у тому, що вони зібрані саме під час повномасштабної війни.
«Війна, дійсно, це страшно, це дуже страшно, але от в культурі нам дали можливість ввести все українське. Ми витурили весь СРСР, всю росію. Головне, що ми займаємося відродженням оцієї культури, цього приміщення, де ми є. Нарешті немає того, що нам чуже — воно нам непотрібне. Той любисток, діжка, прядка, чернігівська вишивка, часник біля дверей, богун та кропива сушені — це все наше, бо в нас люди були не ліниві і заготовляли на зиму багато чого».
У музеї є унікальні експонати, яким більше 200 років.
Скриня із села Чепелів Сновської громади
Старовинна ікона в музеї
Стіл, який вкритий вишитою скатертиною
Директорка закладу Марина Редько разом з колегами самостійно збирали старожитності, аби їх зберегти для майбутніх поколінь. Унікальний рушник їм принесли відвідувачі зі смітника, вони ж його дбайливо відіпрали — бо це історія. Старе посріблене дзеркало, вишиті картини, дерев’яні ікони – усе це співробітники музею збирали самотужки та із захватом розповідають про кожну дрібничку. Директорка говорить, що найважче було не занести ці речі сюди, а знайти їх в селі, у якому СРСР вбив все українське.
Марина Коваль, культорганізаторка музею, подарувала старовинну вишиванку, яка їй дісталася від свекрухи.
«Це вишивка нашої Чернігівщини. Це, мабуть, мама свекрухи вишивала, коли молодою була. Вони родом із Тихоновичів — це поряд», — розповідає жінка.
У музеї можна побачити пральну машину, якою користувалися у давнину.
Біля музею змайстрована хатина-декорація, яку готують до театралізованих вистав для дітей. Сівробітниці музею перевдягаються в костюми клоунів Кнопки і Мані та розважають малечу. Намагаються подарувати дитинство місцевим малюкам. Вперше ж вдягли ці костюми на початку повномасштабної війни, аби розважити дітей-переселенців із Харківщини та Чернігова.
«У мене був шанс виїхати багато разів: є друзі за кордоном, які кликали. Але щось тримає. І це «щось» — наше коріння. Тому що мої бабуся, прабабуся корінні, вони тут жили, тут працювали — певно, і я така. Думаю, ми потрібні тут», — каже Марина Коваль.
А ось Марина Редько додає:
“У нас місія — відродити культуру в Будинку народних традицій і дозвілля Наумівки. У нас немає історії в селі! Ця історія загублена й маленька така, нещасна. Хоча би маленькою цією кімнатою показати, що історія є”.
Джерело: Українське радіо Чернігів, Суспільне новини
Прикордонне село Наумівка Корюківської громади розташоване за 30 кілометрів від кордону. Попри те, що чути вибухи, люди тут продовжують жити. Навіть мають мрію — відродити культуру села.
Українська 
English (UK)