Сьогодні, 21 березня, виповнюється 129-та річниця від дня народження Олександра Самійловича Корнієвського – відомого майстра народних музичних інструментів, бандуриста-лірника.
Олександр Корнієвський, пройшовши складний життєвий шлях, залишив по собі великий слід у мистецтві, за що удостоєний звання «Почесний громадянин м.Корюківка».
На знак глибокої пошани та пам’яті про шановану людину, до його могили поклали квіти представники міської ради та Корюківської школи мистецтв, яка названа його іменем.
Про майстра
Народився 21 березня 1889 року в селі Данилівці (тепер Менського району Чернігівської області) в селянській родині. Спочатку вчився в Данилівській початковій школі, потім у міністерському училищі в Мені. А, закінчивши 1907 року тамтешнє ремісниче училище, став столяром-червонодеревником.
Коли, 1904 року, в Києві, після організованого Українським музичним товариством «Боян» концерту бандуриста Терентія Пархоменка на вдосконаленій Корнієвським бандурі слухачі почали цікавитись, де можна замовити бандуру, той радив усім звертатися до Менського ремісничого училища й називав ім’я молодого майстра Олександра Корнієвського.
Його замовниками часто були люди заможні, отже, доводилося враховувати побажання, щоб інструмент мав не тільки чудове звучання, а й зовні мав мистецький вигляд. На пораду Миколи Лисенка, Володимира Самійленка та інших шанувальників бандури Корнієвський додає підструнки для дієзів та бемолів, і надає бандурі хроматичного звучання, збільшує діапазон октав з двох до чотирьох-п’яти. Саме ця, нова, удосконалена бандура стала інструментом, на якому можна виконувати будь-який музичний твір. 1913 року на Всеросійській виставці бандури майстра відзначено бронзовою медаллю.
Влітку 1915 року Олександра Корнієвського забрали до війська. У Глухів, де він служив, дружина одразу ж привезла йому бандуру. Майстер і на фронті не забував про свій інструмент. Почав давати платні концерти, кошти від яких ішли у фонд поранених. Коли почалася громадянська війна, Корнієвський повернувся в Мену, а згодом переїхав до Корюківки. У 1927 році його інструменти експонувалися на окружній виставці в Конотопі.
Не обминула лиха доля й Корнієвського. Непомірні податки й загроза арешту змусили його ще 1929 року виїхати до Лохвиці. Заарештований 16 серпня 1937 за участь у діяльності української антирадянскої націоналістичної організації та проведення агітації, ув’язнений до ВТТ на 10 років. Покарання відбував у Амурському ВТТ з 31 січня 1938, працював музичним майстром. Корнієвський і в концтаборі злагодив собі бандуру.
Після звільнення 28 серпня 1947, по смерті Сталіна, деякий час проживав у Сибіру, доти у 1961 році купив у Корюківці хату, а наступного переселився в рідні місця. Реабілітований 10 січня 1959.
Працював і в наступні два десятиріччя. Останню, свою 180-ту двогрифну бандуру «Ювілейну», зробив 1980-го, у дев’яносторічному віці. Останні роки життя майстра були особливо тяжкі: ревматизм скував пальці, не даючи змоги заграти на улюбленому інструменті.
Помер Олександр Самійлович 31 січня 1988 року на 99-му році життя. Похований на центральному кладовищі м.Корюківка.
Among Kornievsky's students was Isaak Levit, a bandur player from Slobozhanshchyna.
Виготовлені Олександром Самійловичем музичні інструменти й досі зберігаються в Корюківському історичному музеї.
English (UK) 
Українська